.
.
Сів
Тим, хто не тямить
мене збагнути
Я злякала тебе,
бо в житті забажалося свята.
Палко мріяла сонцем у безмежній імлі.
Я злякала тебе
(хоча геть не хотіла злякати),
бо полинула в небо - відріклась од землі.
Ти питаєш, чому?
Ти питаєшь-катуєш: навіщо?
А я вранішні зорі зплітаю в слова.
І співаю пісні
(коли вітер в обличчя періщить),
бо відверта і мудра моя щира сів
!
2000
<........................>
.