.
Сіяльник
Ось сіяльник вийшов ріллю засівати,
І вітер мав скрізь той посів розмахати.
Яке де упало зерно при дорозі,
Те скоро унівець стоптали прохожі,
Або і без того воно запропало,
Бо птаство голодне його подзьобало.
Яке ж на каміння - зійшло мов і гарно, -
Та скоро на спеці ізгинуло
марно:
Воно-бо не мало міцного коріння,
І сонце спалило слабее рослиння.
Яке ж де у терен лягло поз межою,
Змарніло забите і це гущиною,
Розвитись за нею не мало-бо сили,
Хоч дощик та сонце його і живили.
І тільки оте у пригоді і стало,
Которе на добру ріллю ось упало,
Зійшло-бо й окріпло у пору зело
І плоду у сто крат воно принесло.
Хто має-бо вуха і річі ще чує,
Нехай ції притчі здаля хоч почує!
<............................>
.