.
.
     Перевтілення

З хащі вибіг стривожений вовк,
звір був тихий, нітрохи не лютий,
чув - десь близько вовтузяться люди,
топчуть стежку в дрімотний куток.

Сів, замисливсь... Що значить цей звук,
що, мов стогін, пливе з високості? - 
тріск гіляччя, мов хряскають кості,
лине гвалт павутинням до вух.
Смалко пахла янтарна смола,
дим гіркий лоскотав йому ніздрі,
насувалися привиди грізні - 
проти них його сила мала.
Він згадав про недавній вогонь, 
згадка пкла чадного не зникла - 
злого полум'я жадібні ікла
не торкнулись тоді його.
Чорним лісом так довго блукав,
мов покари шукав злочинцю,
і малих вовченят і вовчицю
проти місяця тоскно гукав...
     Захирів, тихим-тихим став,
по голодних ярах волочився,
бути сірою тінню учився,
диким поглядом в землю вростав.
Думав він: при якому пні
та при стовбурі струхлявілім
одгурчать, одгорять його дні
в

цьому світі до дна здичавілім?
Він наморено, німо застиг,
холод шпарко вповзав йому в груди -
біля вогнища грілися люди, 
пси крутилися біля них...
Біль судомив йому в зубах,
гріз терпку сіроманець глицю
і розгадував таємницю
перевтілення у собак.
Так сидів і роздумував вовк,
він був тихий, нітрохи не лютий,
чув, як вихор вогненний крутить
хмиз останніх лихих думок...

<...........................>
.

п