/
/
Притча про любов
Він був дивак, він якось жив осібно,
нічого ні від кого не жадав,
вже йому скроні висвітлились срібно,
жував годинник дні його жадібно,
та він банкет той мирно споглядав.
Йому казали: «Бісер мечуть дрібно,
марнота слів душі не потрясе,
та ти заходь, бо, може, що потрібно...»
А він зітхав: «А що мені потрібно? -
ви любите мене - оце і все!»
- Та як це так - нічого не потрібно,
крім відчуття: ви любите мене...
...У тихім сні він чув суворий голос:
«Прокинься, воскреси забуту гордість,
любов'ю й смерть саму перемагають,
за неї платять дорого - життям!
Їі не просять слізно, не благають,
любов'ю нагороджують, затям!..»
На ранок він щемливий сумнів втішив,
примарливе
видіння погасив:
«То був не я... То, мабуть, був хтось інший -
любові я ніколи не просив,
любові я ніколи
не просив... любові
я ніколи не просив...»
<...........................>
.