.
.
*  *  *

Падав з клена лист передостанній,
я писала в ноти голос клена.
Хворобливе Мавчине кохання
вишкірилось дивлячись на мене.

Я іще не вірила спокусі,
а мені судилося впізнати,
що в житті – страшніше землетрусів – 
так довірливо тебе кохати.

А мені судилося – як Мавці:
подругою буть вітрам осіннім, 
сповідатись, плачучи, журавці, 
а в кінці – прийти до тебе – тінню.

І тоді – під куполом поріжним – 


ти, убивцю, процідив крізь зуби:
«Гинеш, дівко, через вдачу ніжну,
а життя – було довіку грубе...»

<.......................>
/

п
____________________________________________________