.
Ода № З
Вивчаймо суржика, як есперанто!
Інакше мить минеться ця.
Він човник з потуреченим
товаром.
В Росії гнаний, в
рідній хаті гнаний,
Завезений валками звідкілясь...
із слободи.
Чарівно хворий
і рум'яний
Рум 'янцем кров'ю з
молоком.
Хто ж він такий,
нарешті,
Отой фальсифікат,
Пекельно небезпечний
Для вжитку і таланту?
Хто він?
У філософському контексті,
В ганебному такому облаштунку,
На Гімалаях світових жаргонів
Середньостатистичний діамант.
Такий собі, серед своїх
нахабний,
Немов компот з грушок
прозорих,
Дбайливою рукою невідомо ким
Доправлений узваром.
О, суржику, наївний
анархісте,
Братання виродок життєлюбивий,
Наполовину невмирущий,
Язичницько-сумлінно-православний.
Мій голубе затурканий.
То безпритульно балакучий,
Ато – мовчазно-безпорадний
Троянський кінь в літературних колах!
Здогадуюсь
– ти,
мабуть, звідти,
Де місто все ж зливається з селом,
Як зими з веснами.
Де грані стерлись
Поміж сенсом і нудьгою.
– Чого ти хочеш, чоловіче?
– То я те дам...
Здогадуюсь:
Ти з пекла того,
Де енергетичне перевесло
Перехопило надра генетичні.
Де йде війна на рівні
морфологій.
І в тій
борні знайомий ти
Із манією спростувань і
возвеличень.
О, суржику,
Веселий партизане,
Опришку опецькуватий,
Швейк
На
останнім рубежі безглуздя
І інвалід, і дезертир
Усіх літературних битв, баталїй і
оточень.
Воістину усенародний,
Найперший серед всіх
Невизнаних державних мов.
Ти той, хто є Бур'ян і Гречка
Фольклорних експедицій.
Суворо депортований на Батьківщину.
Хоча ти той, хто в скелі не сидить...
Ти міг би бути нобелівським
лавреятом
У галузі легкого конформізму і всепрощення.
А втім, замолоду і в зрілім віці
Латиною ніколи не грішив...
О, суржику/
Скажу
відверто наостаннє,
Урочисто і сумно:
Літературно-мовний Моїсей
Нас водить триста сорок років
У пошуках Вітчизни,
В пустелі суржиком годуючи дітей.
<………………….>
.