.
.
Тріада підсумку
1
Горить путівець, як черінь,
І сипле оксамитний порох
На душу, де конає ворох
Остилих болей і борінь.
Крайнеба з'южена жарінь
Скипає млосним живосріблом,
Старечим голосом охриплим
Його зпрошує курінь:
«Доволі, сину мій, горінь -
Вони-бо є омана мрійна,
Приляж погідно і спокійно,
Спочинь до синіх вечорінь».
2
Він ліг у курені й заснув
На чеснім золоті соломи,
І слаавили його псаломи
Її блаженну жовтизну.
Мету, замрію нависну,
Надію, докори сумління
Й саме відлуння їх квиління
Він загорнув у борозну:
Нехай чекають на весну,
Пригріє сонце - зійдуть любо...
«А як не зійдуть, душегубе?!» -
Жахнувся й кинувся зі сну.
3
Рванувся - скочити не зміг,
Ні ворухнувся - всюди скуто,
Мов пеленало мертве путо
Його від голови до ніг.
Круг нього - спалений моріг,
Над ним - небсна сива баня,
Мов
перетліле сподівання
Або невиплаканий гріх.
І раптом чує дивний сміх:
Сміялись на фісиульній ноті
Живцем поховані чесноти -
Його дозорці без доріг.
<.......................>
.