.
Чистилище зелене

Коли покличе степ, вогнем торкнеться скроні,

у потаємний світ переступлю поріг.

Крізь мене вже летять його незримі коні,

шоиочуться в мені чебрець, петрів батіг.

Тут звуки всі злились в потік рухомих крапок,

націлених углиб прозорої стіни,

і шелестять в повітрі крила бабок –

небесний целофан блищить з височини.

Я голову підняв, і впала на обличчя

якась тривожна тінь – межа забутих снів.

Невже отам вони – ті двері в потойбіччя –

в проривах сивих хмар, в перехлюпі вогнів?

І світяться сади захмарної держави,

і зваблюють міста скарбами всіх віків,

та горнуться до ніг духмяні рідні трави,

і чую з-під землі молитви козаків.

Не ув'язнила їх оця тісна могила –

заходяться серця від подиху землі,

і збереглась в руках непереборна сила,

джерелами дзвенять під пагорбом шаблі.

Озвучені дощем, злітаються до мене

нечувані слова, небачені світи...

І розкриває степ чистилище зелене,
через яке мені належить ще пройти.
.

<............................>
.

п

______________________________________________________