.
* * *
Покотилось, братці, по
енєрції.
Як на гріх, і стежка – тільки вниз.
Клен розсипав золоті сестерції,
наступив – і в лінощах розкис.
Ще лукавий профіль
імператора
крізь прожилки блисне де-не-де...
А життя торкається екватора.
Як монетка кинута впаде?
Не збагнеш за днями
навіженими,
що ніякий з тебе нувориш, –
то трясеш порожніми кишенями,
то грошима всує насмітиш.
Йде життя за дивними
законами.
Вип'єш кави – і нема проблем.
Потім ходиш вулицями сонними
вже не жебраком, а королем.
Думка до шляхів
небесних тулиться,
де одвічне свято пантомім.
Що ж тримає на порожніх вулицях,
не пускає з клопотами в дім?
Вже душа спинилася над кручею,
вже над словом хмара нависа,
та летить пелюсткою лискучою
ще одна монетка в небеса.
.
<............................>
.