.
Передзимовi
сни
Миколі Осадчуку
Захриплий листопад,
повітря пахне снігом,
і стовбури дерев то крекчуть, то скриплять.
Це особливий стан. Невже, невже не встигнем
вчорашні сни знайти у вугликах багать?
Ледь чутно гомонять
такі невтішні крони –
про втрати, про політ загублених листків,
тому й ламають сни уявні всі кордони,
хоча вони були у схованці віків.
Отож і летимо, не
знаючи спочинку,
шукаючи шляхи між згустками пітьми,
в незнані ті краї, у ті сади, будинки,
куди в земнім житті іще не встигли ми.
Розпечений пісок, осілі
піраміди,
інжир і виноград, Мальорка й Хургада...
Не знають ні рідня, ні заздрісні сусіди,
куди нас понесе нестримних снів орда.
О, як далеко ми... І
вкупі, й поодинці
шукаємо й себе, втомившись від порад,
А вдома – повен сад зволожених червінців,
за них купує сни цей дядько-листопад.
.
<............................>
.