.
* * *
Наше літо – на кінчику свічки. Воно
намальоване нами з уяви.
Промайне між дерев золоте кімоно,
і листок спалахне, залетівши на дно
оркестрової ями.
Я вивчаю рухомих ієрогліфів стрій
по пташиних слідах на карнизі.
Ваші руки до мене злітають – хутчій
розчинитися, зникнути хочу в новій,
ненаписаній книзі.
Падолистом дихне пустотливий димар,
і буддійської осені знаки
проступають у небі між змелених хмар.
Так сумлінно працює небесний млинар,
мов чекає подяки.
Наше місто, будинок, вузький коридор –
павутиння, модерну занепад.
Як не прагнув щось путнє знайти бутафор
Згасли фарби, і скрипки надривний мінор
переходить у шепіт.
Залітають сніжинки в холодний партер,
напинають вітрила вершини.
З люстеркових дверей слід помади зітер
хтось з акторів, а може, дбайливий гример
що сховався за ширму.
Прощавайте, мадам Баттерфляй. Вже давно
небо постіль згорьовано стелить.
За вікном білосніжне майне кімоно,
згорне крильця тонюні замерзле вікно,
наче срібний метелик.
.
<............................>
.