.
* * *
Гартований у зимах та в екстрімах,
гасає вітер у порожніх стінах.
Крізь отвори й шпарини щохвилини
пульсує сповідь кожної цеглини...
Пригадуєш, мій друже, лиш учора
ми там читали гучно, мов
актори,
ті вірші, у яких була
потреба,
і звільнені слова летіли
в небо.
Фатально перехоплювало подих,
як юна жінка йшла до нас
по сходах,
усміхнена, спускалася із
вежі
в шалений світ, де бурі
та пожежі.
Відкритий погляд – це думок іскринки
з якоїсь невідкритої
сторінки.
Я рву тенета снів своїх незрячих,
дошкульних негараздів і болячок,
борюся із манірністю й брехнею.
Моя душа уже летить – за нею...
І вітер загадково так зітхає,
на щось незрозуміле надихає.
.
<............................>
.