.
Хвиля
Так шторм шаленів,
і наскочив мій човен на
рифи
На тебе дивився,
й в глибинах пропав
якірець.
Твій потяг до мене –
фрагмент давньогрецького
міфу,
в якому з'єднались
біда і щасливий кінець.
І я за тобою
вночі так захоплено
стежу.
По місячній стежці
на поклик щоразу біжу.
Мені на хвилину
даруєш сріблясту одежу,
і я в задзеркаллі зникаю,
іду за межу.
Нашіптують люди,
що сутність у тебе
солона,
що в кожній клітині
з'єднались колючі світи,
що ти розсуваєш
усі віртуальні кордони,
і рідко буває,
коли не хвилюєшся ти.
Ти б'єш мене лагідно в груди –
чекаєш двобою.
А я все вагаюсь,
і в тому – непевності знак.
Я – лиш початківець
в такім поєдинку з
тобою,
та маю відчути сьогодні,
яка ти на смак.
Ось я в тебе входжу –
повільно так і обережно...
Ну хто я для тебе –
зухвалець чи глиняний бог?
І нині не вірю
в якісь там здобутки
безмежно...
То море гойдає
уламки своїх перемог.
.
<............................>
.