.
Кам'яна могила
Пісок та камінь. Біле поле хмар
кладе довкола тіні мерехтливі.
Пісок та камінь, – маревно-рухливі,
а на верхівці – сонце, наче цар:
то з'явиться, то знов зникає геть –
сховається за
лершу-ліпшу хмарку.
Липнева спека, але тут не жарко –
тут вітерець торкає
шкіру ледь.
Він віє з давнини, із таїни епох –
із гротів віє... Тут всьому пролог,
записаний у Книзі Кам'яній
ретельним крем'яним відрогом.
Предивні степові пороги
Ріки пізнань! Неначе мудрий змій,
ріка між глиб у гроти уповзала,
в уми жерців священної Арати...
І вічність тут не кличе
помирати,
бо віриться, що знань невтомні рала
розорять темряву понад Дніпром,
у цих степах, орійських споконвічно.
І відчуття таке, ніби і ти дотичний
до таємниць, що стережуть огром.
<.........................>
.