.
На дзвоні
Миршава церківка
вогненно-вохристої барви
в дубках та калині нагадує квочку руду.
Під крилами квочки бомжі одиноко і парами,
мов янголи грішні, гудуть в півлітрову дуду,
їм нічка підсипле з-за хмари пшениці чудесної,
наллє первака церковна сусідка Фросина,
й дудітимуть далі во славу Цариці Небесної,
во ім'я Отця, і Духа Святого, і Сина.
А нічка – біблійна. Дубки шелестять – Писання
гортають при місяці, шепочуть вустами листків.
Хтось зирить на дзвін і заздрить його зависанню
багато-багато дзвінків міднолобих років.
А вранці попівна, продвинута тілом дівиця,
з отецької хати заспано бачить таке:
повісився бомж. На дзвоні. Низенька дзвіниця
розгойдує тіло просвітлене й дуже легке...
<.........................>
.