.
. Зона
Загостювали алкаші
на лаві,
струсивши сніг із лави рукавом
і закусивши снігом з рукава.
Стоять ніякі – спраглі й нелукаві,
стоять – і добре: все ж таки стоять...
Під черевиками мокріє від стояння,
лоби мокріють чорні, бо дурні.
І Домовий, екземний дядя Саня
крижини дрібно ріже на гарнір.
Стоять «у градусі», а віє свіжиною.
Заниють виразки, горлянки деренчать.
Над лавою, що стала їм пивною,
звисає ратиця – Басаврюка печать.
Свиняче вухо свіжої капусти
шаткує ніж в колодці дерев'яній,
і самогонка, вигнана із дусту,
нектаром пахне всім і дяді Сані.
Як тінь пройду. Я, любі земляки,
подав би вам якусь холодну закусь –
охлялий Тобік вихопить з руки,
та й соромно мені чомусь і якось.
А що поробиш – соромно, і все.
Та не кручу в кишені дулю...
Ми всі у зоні. Кожен собі зек.
То їжмо сніг, облизуймо бурулю.
Стоячі ми, а ніби-то лежачі,
а під лежаче не тече вода...
Нап'ється дядя Саня, і заплаче –
у ньому зек совєцький зарида.
<.....................>
.