.
Вуайер
Був я підглядачем мандрівним на землі.
Шуміли і мінились нутрощі галактичної мильної
бульки.
Носила капелюшок з ліловими квітами,
майтки з мереживом,
бенкетували ми з нею при обрусі,
залитому плямами сонця.
Або ж її напівоголені перса в сукні Empire.
Вдягався у кольоровий
фрак з орденом,
аби тільки мати можливість
згадувати їх затверділий дотик.
Завжди думав про те, що жінки носять затуленим:
темне входження до саду знання
в піні комбінацій, оборок, спідниць.
Згодом померли вони, їхні атласи і дзеркала.
Догареси, принцеси, служниці.
Горло стискалося, що краса отака
перетворюється
на трухлину.
Я направду не діукав кохання з ними.
Жадали їх очі мої хтиві, хтиві надміру,
запрошені на космічне видовисько,
в якому філософія і граматика,
поетика і математика, логіка і риторика,
теологія і герменевтика,
а також всілякі науки мудреців і пророків
згромадились, щоб скласти пісню пісень
про пухнасте неприборкуване звірятко.
2001
<............................>
.